Слова “олігарх, олігархія” є одними з найбільш вживаних у сучасному політичному лексиконі українців. Ними описують, як правило, щось негативне і неприйнятне у цивілізованих суспільствах. Часто для українців слова “олігарх” і “підприємець”, “бізнесмен”, “багатий” є синонімами. Та чи справді це так? Спробуємо розібратися.
Хто такі олігархи?
Відкрита інтернет-енциклопедія Wikipedia дає наступне визначення поняття “українські олігархи” – “це група підприємців, яка неприродно швидко з’явилася на економічній і політичній арені Україні після здобуття нею незалежності в 1991 році, так само, як це сталося у сусідніх пострадянських країнах”.
Перерахуємо типові ознаки українського олігархічного бізнесу:
a) Історія становлення бізнесових імперій часто туманна. Більшість українських олігархів виросли на ресурсах і уламках колишньої радянської планової економіки, за рахунок доступу до адмінресурсу, котрий забезпечував монопольне становище на ринку, дешеву робочу силу, доступ до державної допомоги.
b) Олігархи мають достатньо ресурсів, щоб купувати політичний вплив. Саме тому в Україні так багато різних партій, які насправді є політичними бізнес-проектами. Ці партії легко змінюють назву та свою ідеологію в залежності від інтересів власника та зникають разом з ним.
c) Олігархічний бізнес природно прагне знищення конкуренції і встановлення монополії, бо це для нього дешевше, не потребує частої зміни чи вдосконалення технології, інвестування значних коштів у переобладнання. Типовим прикладом є стан металургійного комплексу та хімічної промисловості в Україні, яка багато в чому залишається на рівні початку 20-го століття.
d) Олігархічний бізнес більше орієнтований на зовнішні ринки, заробляє там основні кошти, а тому не потребує захисту внутрішнього ринку. Тут його цікавить лише дешева робоча сила та дешеві енергоносії. Часто заради власних інтересів він готовий поступатися інтересами держави.
Хто такі підприємці?
Та ж Wikipedia рекомендує не плутати олігархів з бізнесменами. Підприємці за визначенням енциклопедії – створили свій бізнес легальним шляхом за рахунок створення конкурентноздатних продуктів і послуг в умовах ринкової економіки.
Класичні українські підприємці також мають свої ознаки:
a) Можна доволі легко прослідкувати біографію підприємця. Тут не знайдете різкого злету. Як правило – це поступовий розвиток від малого до середнього, а потім вже до великого бізнесу.
b) Йому не доводиться покладатися на “політичні впливи” і державу, оскільки він немає ресурсу для їхньої купівлі. Тому він об’єктивно зацікавлений у верховенстві права, коли всі рівні перед законом.
c) Підприємець звик працювати в умовах жорсткої конкуренції. Будь-яке обмеження можливостей для внутрішньої конкуренції чи створення несприятливих умов для ведення бізнесу веде до занепаду малого і середнього підприємництва, а відтак – і до його власного збідніння.
d) Підприємець, прагне розвитку внутрішнього ринку та його захисту, оскільки саме тут він заробляє гроші, створює робочі місця і свій добробут.
Олігархи і підприємці у політиці
Як бачимо, попри зовнішню схожість між олігархом і підприємцем у класичному розумінні, між ними велика різниця. Ці відмінності зумовлюють і різну політичну поведінку цих двох категорій бізнесменів.
a) Олігарху потрібна потрібна слабка держава, на яку можна легко впливати через “свої” політичні партії у власних інтересах. Саме тому захисники інтересів олігархічного бізнесу досить часто агресивно борються з усім національним, бо воно зміцнює державу. Натомість підприємцю потрібна сильна держава здатна гарантувати захист економічних інтересів, основних прав і свобод громадянина. Він на відміну від олігарха не може “купити” свою приватну партію.
b) Олігарху непотрібна демократія, бо він здатний впливати на владу і без неї, купуючи вплив. Він більше залежний від влади, бо його легше контролювати. Влада, у свою чергу, через куплений вплив залежна від нього. Натомість, підприємець, як і простий громадянин може впливати на ситуацію у державі лише через демократичні і правові механізми такі, як вибори.
c) Олігарх покладається на державу у кризових ситуаціях, коли для власного виживання використовуються кошти громадян – платників податків. Показовою є ситуація під час останньої кризи, коли допомогу отримали металургія, хімічний комплекс та інші великі підприємства. Можна глянути і на аграрний сектор, де 90% державної допомоги сільському господарству розподіляється серед 15% виробників аграрної продукції, а малим виробникам, що продукують до 65% овочівництва, перепадає лише 10% державної допомоги, бо вони не мають можливості купувати вплив. Натомість підприємець може покладатися лише на власні ресурси.
Аналіз ситуації в різних країнах вказує на просту закономірність – широкий клас підприємців, куди можна зарахувати і фахівців, які працюють на себе, гарантує у країні наявність демократичної системи. Ці люди самостійно робили свій бізнес. Їм є що втрачати. Вони готові відстоювати свої інтереси і берегти демократію. Натомість, там де панує олігархічна економіка – є влада меншості в інтересах цієї самої меншості.
Україна традиційно була державою підприємців-господарів. Вона може знову такою стати, якщо ми навчимося поважати чесне підприємництво і розрізняти політиків за тим, хто і як працює на інтереси середнього класу чи на інтереси олігархії.
Роман Соломонюк,
експерт з комунікацій
http://politiko.ua/blogpost93785
Хто такі олігархи?
Відкрита інтернет-енциклопедія Wikipedia дає наступне визначення поняття “українські олігархи” – “це група підприємців, яка неприродно швидко з’явилася на економічній і політичній арені Україні після здобуття нею незалежності в 1991 році, так само, як це сталося у сусідніх пострадянських країнах”.
Перерахуємо типові ознаки українського олігархічного бізнесу:
a) Історія становлення бізнесових імперій часто туманна. Більшість українських олігархів виросли на ресурсах і уламках колишньої радянської планової економіки, за рахунок доступу до адмінресурсу, котрий забезпечував монопольне становище на ринку, дешеву робочу силу, доступ до державної допомоги.
b) Олігархи мають достатньо ресурсів, щоб купувати політичний вплив. Саме тому в Україні так багато різних партій, які насправді є політичними бізнес-проектами. Ці партії легко змінюють назву та свою ідеологію в залежності від інтересів власника та зникають разом з ним.
c) Олігархічний бізнес природно прагне знищення конкуренції і встановлення монополії, бо це для нього дешевше, не потребує частої зміни чи вдосконалення технології, інвестування значних коштів у переобладнання. Типовим прикладом є стан металургійного комплексу та хімічної промисловості в Україні, яка багато в чому залишається на рівні початку 20-го століття.
d) Олігархічний бізнес більше орієнтований на зовнішні ринки, заробляє там основні кошти, а тому не потребує захисту внутрішнього ринку. Тут його цікавить лише дешева робоча сила та дешеві енергоносії. Часто заради власних інтересів він готовий поступатися інтересами держави.
Хто такі підприємці?
Та ж Wikipedia рекомендує не плутати олігархів з бізнесменами. Підприємці за визначенням енциклопедії – створили свій бізнес легальним шляхом за рахунок створення конкурентноздатних продуктів і послуг в умовах ринкової економіки.
Класичні українські підприємці також мають свої ознаки:
a) Можна доволі легко прослідкувати біографію підприємця. Тут не знайдете різкого злету. Як правило – це поступовий розвиток від малого до середнього, а потім вже до великого бізнесу.
b) Йому не доводиться покладатися на “політичні впливи” і державу, оскільки він немає ресурсу для їхньої купівлі. Тому він об’єктивно зацікавлений у верховенстві права, коли всі рівні перед законом.
c) Підприємець звик працювати в умовах жорсткої конкуренції. Будь-яке обмеження можливостей для внутрішньої конкуренції чи створення несприятливих умов для ведення бізнесу веде до занепаду малого і середнього підприємництва, а відтак – і до його власного збідніння.
d) Підприємець, прагне розвитку внутрішнього ринку та його захисту, оскільки саме тут він заробляє гроші, створює робочі місця і свій добробут.
Олігархи і підприємці у політиці
Як бачимо, попри зовнішню схожість між олігархом і підприємцем у класичному розумінні, між ними велика різниця. Ці відмінності зумовлюють і різну політичну поведінку цих двох категорій бізнесменів.
a) Олігарху потрібна потрібна слабка держава, на яку можна легко впливати через “свої” політичні партії у власних інтересах. Саме тому захисники інтересів олігархічного бізнесу досить часто агресивно борються з усім національним, бо воно зміцнює державу. Натомість підприємцю потрібна сильна держава здатна гарантувати захист економічних інтересів, основних прав і свобод громадянина. Він на відміну від олігарха не може “купити” свою приватну партію.
b) Олігарху непотрібна демократія, бо він здатний впливати на владу і без неї, купуючи вплив. Він більше залежний від влади, бо його легше контролювати. Влада, у свою чергу, через куплений вплив залежна від нього. Натомість, підприємець, як і простий громадянин може впливати на ситуацію у державі лише через демократичні і правові механізми такі, як вибори.
c) Олігарх покладається на державу у кризових ситуаціях, коли для власного виживання використовуються кошти громадян – платників податків. Показовою є ситуація під час останньої кризи, коли допомогу отримали металургія, хімічний комплекс та інші великі підприємства. Можна глянути і на аграрний сектор, де 90% державної допомоги сільському господарству розподіляється серед 15% виробників аграрної продукції, а малим виробникам, що продукують до 65% овочівництва, перепадає лише 10% державної допомоги, бо вони не мають можливості купувати вплив. Натомість підприємець може покладатися лише на власні ресурси.
Аналіз ситуації в різних країнах вказує на просту закономірність – широкий клас підприємців, куди можна зарахувати і фахівців, які працюють на себе, гарантує у країні наявність демократичної системи. Ці люди самостійно робили свій бізнес. Їм є що втрачати. Вони готові відстоювати свої інтереси і берегти демократію. Натомість, там де панує олігархічна економіка – є влада меншості в інтересах цієї самої меншості.
Україна традиційно була державою підприємців-господарів. Вона може знову такою стати, якщо ми навчимося поважати чесне підприємництво і розрізняти політиків за тим, хто і як працює на інтереси середнього класу чи на інтереси олігархії.
Роман Соломонюк,
експерт з комунікацій
http://politiko.ua/blogpost93785
Немає коментарів:
Дописати коментар