Дещо про фантатстику, задоволення і небезпеку від нього.

За своїми повсякденними клопотами люди в більшості не задумуються про майбутнє. Дійсно, а навіщо? Є влада, от хай вона і думає. А хіба влада думає? І про що? Може про щось і думає. Але в далеке майбутнє влада не заглядає. Мабуть не хоче. Або не вміє. Принаймні ніхто про те ніколи не чув.
Якщо не враховувати напівміфічного таємного всесвітнього уряду, якого ніхто з людської спільноти достеменно не бачив, то є люди, що займаються проектуванням майбутнього. Фантазують, вигадують, застерігають. Наскільки це в них виходить професійно, можна судити лише коли їхні прогнози збуваються. Тобто ще треба зуміти дожити до того часу. Я - не про віщунів і астрологів.

Мені начхати на просторікування Глоби чи поезії, так – дійсно лише поезії, Нострадамуса. Ми говоримо про філософів від літератури, якими, для прикладу, були брати Стругацькі. Чи про такого чудового мрійника, що став провісником багатьох явищ майбутнього, як Жуль Верн.

Дорогие россияне!

Дорогие россияне!
Позвольте мне от своего имени и от имени своих единомышленников выразить вам глубокое сочувствие в связи с гибелью ваших сограждан в городе Кемерово. Особенно прискорбно, что погибли маленькие дети. И я ни за что не соглашусь с утверждением, что мол погибшие дети, став взрослыми, могли бы относиться недружественно к нам, к украинцам. Потому как, к сожалению, этого уже никто не узнает. Огонь забрал у них возможность реализовать себя хоть кем-то. Хорошим или плохим.