Про економіку для деяких «петеушників».

Відразу заявляю, що під «петеушниками» я не мав на увазі випускників ПТУ та й взагалі представників робітничих професій. Бо, працюючи колись таким же робітником, спостерігав у багатьох із них таку досконалість в майстерності, що мені навряд чи б вдалося коли-небуть її досягнути.

Треба зауважити, що талант, даний кожній людині, не є таким вже універсальним, щоб мати успіхи в будь-якій діяльності. Одному краще дається робота з металом, іншому з деревом. Ще хтось успішно працює з рослинами чи тваринами. Хтось дуже добре володіє словом і вміє висловити власну чи суспільну думку в письменництві чи публіцистиці. А хтось освоїв красномовство і лицедійство. Тож виступає як актор чи так званий політик.

Хто ж з людей не досяг ніякого успіху в своїй діяльності, то значить, що він займається не своїм ділом. Але це не тільки його власна вина. Бо інша причина – недосконалий устрій суспільства. Можна говорити про відсутність соціальних ліфтів. А можна говорити про несправедливий розмір винагороди за свою діяльність.

Бо хто б пішов в політику, якби там не було б майже необмеженої можливості збагачення? – хіба що ідейні та марнославні. Але натепер в політику йдуть цілими сім’ями. І коли син продовжує бізнес батька, то це зрозуміло. Хоч з огляду на вище сказане не завжди є доречним. Проте це – їхні проблеми. А от політика, як вид діяльності, що впливає не тільки на наш добробут, а й безпеку нашу і нашої країни, повинна проводитись виключно людьми з відповідними до цього здібностями і рівнем культури.

На жаль такого рівня культури, знань та вміння їх застосовувати у багатьох представників державної влади не спостерігаємо. Зате спостерігаємо шалену, часто справедливу і конструктивну, критику на форумах в інеті. От я й змушений проводити «лікбез»  для таких «петеушників» при владі.

Тепер перейдемо до суті. Більшість із нас беруть участь у виробництві національного продукту як виробництві товарів чи послуг. І всі жителі України беруть участь у споживанні товарів і послуг, як вироблених в Україні, так і завезених іззовні (імпортованих тобто).

Так от: для ввезення товарів і послуг потрібна валюта, яку можна отримати лише з продажу власних товарів і послуг на вивіз за кордон (експорт тобто) та безповоротної допомоги міжнародних організацій і окремих країн. Якщо через нестачу таких валютних коштів постійно брати кредит, то можна так залізти в боргову яму, що з неї можна вилізти лише шляхом часткової чи повної втрати суверенітету держави.

Отже, аби такого не сталося, треба, щоб  експорт був не менший аніж імпорт. Або якимсь чином обходитися меншим імпортом. Жити відповідно своїм статкам.  Дивись таблицю 1.

Вироблене на експорт і експорт

≥

Завезене імпортоване

Таблиця 1.

Не завжди можна експортувати будь-що аби вигода. Скажімо не можна експортувати товари, яких недостатньо для власного споживача. Не можна експортувати товари, які можуть безпосередньо чи опосередковано застосовуватися недружніми до нас країнами чи організаціями. Зброя, наприклад. Та й трудова міграція як експорт трудових ресурсів не завжди на користь нашій економіці.

Тут ще дуже важлива структура імпорту:

завезене

꞊

Імпортоване на споживання населенням (просто споживання)

+

Для вироблення товарів на експорт 1 2

+

Для вироблення товарів для споживання 1 2

Завезене для вироблення товарів на експорт ділиться на дві категорії. Перша – завезене обладнання (технології) для виробництва експортних товарів (сировина і праця – власні). Як приклад: комбайни, трактори, сівалки, насіння, добрива, засоби захисту імпортовані для виробництва сільськогосподарського продукту переважно великими фірмами в основному для експорту. Якщо в таку діяльність вкладається іноземний капітал, то зрозуміло, що прибуток в Україні навряд чи останеться. Вигода: плата за оренду землі, робочі місця в обмеженій кількості через потужність зарубіжної техніки, відрахування в бюджет із зарплати.  Невідомо те, наскільки валютні доходи від діяльності корпорацій перевищують компенсації їм ПДВ із державного бюджету.

Ідеальною була б картина, аби продукцію виробляли переважно технікою і обладнанням українського виробництва. Це б суттєво зменшило б втрату валютних ресурсів. Частково вже це має місце. Читачу достатньо не полінитися і сходити на різні виставки.

Друга – завезене обладнання і сировина для виробництва виключно на експорт. Як приклад: швейний цех, що працює на імпортному обладнанні і сировині, а вся його продукція йде виключно за кордон. Їм вигода – дешева робоча сила і оренда приміщень. Нам – робочі місця та відрахування до бюджету лише із зарплати. Як бачимо: і в цьому випадку вигода для бюджету невелика.

Завезене для вироблення товарів для споживання теж ділиться на дві категорії. Перша: завезені техніка й обладнання для вироблення товарів споживання на власній сировині. Як приклад: переробка сгпродукції та вироблення їжі – молока, олії, круп, напоїв та інше. Виробляється багато, хоч і не все, такого обладнання і в Україні. Але коли в місцеве обладнання вам продадуть лише через попередню оплату, то імпортне, хай значно дорожче, охоче профінансують банки. Навіть з розстрочкою платежу. Як бачимо, роль банків і нацбанку в процесі вирівнювання імпорту і експорту дуже важлива, якщо не вирішальна.

Друга: завезене і обладнання, і сировина (або тільки сировина) для виробництва товарів споживання всередині країни. Як приклад: ТВЕЛи для реакторів, газ для добрив, вугілля для промисловості і електростанцій, добрива для сгпродукту, нафта для електростанцій.  В цій групі для шкідників теж є можливості для зменшення позитивної різниці валютних надходжень до бюджету. Скажімо: завищення ціни ввезеного і заниження ціни експортованої рівноцінної. Бо і нафту, і газ, і добрива виявляється теж експортують. Ще один прийом: російські добрива, бензин, металопрокат завозять напівлегально, що дає можливість  продавати їх на внутрішньому ринку України дешевше порівняно з товарами українського виробництва.  Споживачам нібито краще. Але бюджет занадто втрачає валютні надходження.

Ця стаття певно виглядає нудною через велику кількість таблиць і пояснень. Але економіка України значно більш заплутана аніж текст цієї статті. Постараюся не торкатися того, про що я достеменно не знаю. Маю на увазі офшори, відкати, тендери, що не є по-суті економікою.

Отже виробництво товарів споживання в Україні має такі цілі:

Вироб-ництво товарів своє (власне)

꞊

Вироб-ництво товарів для кінцевого споживача

+

виробництво засобів виробництва для кінцевого споживача

+

Вироб-ництво засобів виробни-ництва експортного продукту

+

Вироб-ництво продукту на експорт

Таблиця 3.

Для наповнення бюджету виробництво обкладається податками. Податок на прибуток не є надійним податком, бо підприємства навчилися його мінімізувати. Інколи роками показують збиток, але не закриваються.  Так званий же податок на додану вартість (ПДВ) сховати значно трудніше, бо його відслідковують в онлайні через податкові накладні. Був би прекрасний податок, якби не повернення його експортерам. Бо вони повинні його сплачувати в тій країні, куди експортують свою продукцію.  Так само його сплачують імпортери при ввезені імпортних товарів.

Чому я назвав ПДВ так званим? – Бо він оподатковує не чисто додану вартість, а й фонд оплати праці (ФОП). Так склалося ще при Азарові, що завідував податковою службою. Так тягнеться і понині. І коли за експортерів азаровщина дуже переживала, щоб вони уникнули подвійного оподаткування ПДВ, і повертала їм ПДВ, то для внутрішніх виробників все ж подвійне навантаження на ФОП осталося аж понині.

Про що я маю на увазі? – ФОП складається із самої оплати праці, обкладеної податком на доходи громадян, та сплатою єдиного соціального внеску (ЄСВ), що йде в пенсійний та інші соціальні фонди. Тобто в бюджет. І якого це розуму треба, щоб сплату до бюджету ще й обкласти податком на додану вартість (20% зараз, а спочатку взагалі було 28%!!). Що ж тут дивного, що в багатьох роботодавців, як платників податків, виникає бажання мінімізувати сплату ЄСВ шляхом виплати частини зароблених грошей «у конверті».

Отже від розміру окремих податків і зборів залежить успішне функціонування економіки країни. І коли у внутрішніх виробників виникають труднощі із збутом своєї продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, то вони відповідно ж зменшують виробництво.  І таким чином зменшуються бюджетні надходження.

Петеушники недовго думаючи збільшили мінімальну заробітну плату.  Щоб мати з неї більші надходження. Дрібний бізнес, який чесно сплачував податки, відреагував закриттям своєї діяльності. Бо сплатити за оренду приміщення, що раз все вищі тарифи за електроенергію і подоходній з ЄСВ (єдиний податок) і нічого не заробити нема дурних. Цей приклад показує – наскільки в економіці все пов’язане.

Далі буде...