субота, 25 березня 2017 р.

Кілька міфів про ринок землі.

Кілька міфів про ринок землі.
В суспільну думку постійно пхають твердження про ринок землі, як панацею від усіх хвороб української економіки. Ці зловмисники користуються тим, що навіть більшість селян не достатньо володіють інформацією, не кажучи вже про жителів міст. А ще не кожен вміє аналізувати ті потоки інформаційних впливів, що формують суспільну думку. Якщо ж додати таку властивість багатьох пересічних жителів України вважати себе чи не найрозумнішими, що знають краще за вчителів як треба учити, за лікарів як лікувати і таке інше. При цьому постійно стають жертвами фінансових пірамід та інших лохотронів. То як таким оцінити загрозу отого суперлохотрону, яким наразі є позитивність ринку сільськогосподарських земель.

Отож найперший міф, що його впихав ще Ющенко, це – міф про унікальність українських чорноземів, що при достатніх інвестиціях могли б дати урожай в два рази більше, ніж зараз. Оскільки Україна має достатньо як харчового, так і фуражного (для тварин тобто) зерна для власного споживання, то питається в задачі: навіщо мріяти про збільшення українських врожаїв вдвічі? Чи намагатися наблизитись до показників передових країн Європи?
Тут треба зрозуміти, що люди, які працювали виключно з фінансовими потоками як більшість українських політиків, не мають найменшого уявлення про вирощування рослин, про грунти, про кліматичні умови для успішного росту. А треба сказати, кліматичні умови навіть на території України досить відрізняються. А що вже казати про Німеччину чи Англію.
Тож заклик досягти також урожаю, як в Європі, є достатньо, м'яко кажучи, непрофесійним. Бо при тих самих сумах ефективних температур і освітлення, вчасних для росту рослин  дощів в Європі випадає значно більше. А спопеляюча спека значно менша. Українські аграрії і зараз показують непоганий результат по експортних культурах, як-то кукурудза, соняшник, соя та інші.
А, скажімо, деякі сорти кукурудзи української селекції при сприятливих умовах дали урожай вдвічі більший, ніж можна було очікувати. Дивись: https://www.youtube.com/watch?v=irvUTZsRox0  з 3:20. І підкреслимо: в Білорусії, де той сорт дав такий неймовірний урожай, якраз чорноземів немає.)) Як, до речі, і в Німеччині. Бо чорноземи не формуються там, де велика кількість опадів. Лише в степовій і лісостеповій зоні. Дивіться з цього приводу мою «Придуману історію України».
Нещодавно знайомився з статистичним оглядом  по експортній виручці українського виробництва в розрізі окремих товарів. Продукція сільського господарства і переробки є лідером, залишивши позаду металургію, всякі там руди і машинобудування. Підкреслюю: є лідером без всякого розпродажу землі. Виключно маючи в оренді паї громадян, державні та землі громад, землі постійного користування.
Чи можна ще збільшити потенціал урожайності? – Можна, але за рахунок ще більшого навантаження на грунти біохімічними засобами, що є загрозою отруєння грунтів і урожаю. Якщо ми, українці тобто, переймаємося питанням, що ми залишимо в спадок нашим нащадкам, то видається найбільш розумним розробляти біологічне землеробство, продукція якого все більш затребувана в розвинутих країнах і ціниться значно вище рядової. Але тут можуть втратити виробники добрив і ліків. Бо здорова людина не хворіє. :)
«Унікальний» український чорнозем давно, ще при есесері, втратив значну частину своєї потужності. Я маю на увазі вміст гумусу. Грунт збагачувався гумусом на протязі тисяч років. І участь у цьому процесі брали і бактерії, що розкладають відмерлі рештки рослин, і жучки із черв’ячками, і худоба, що віками паслася на тих степових травах. Ага, забув ще гризунів, що риттям нір перемішували шари грунту і робили непогану меліорацію для талих і дощових вод.

Земля була дренована (розрихлена) настільки, що на схилах пагорбів не було великих змивів грунту в балки та яри.
Але ці купки землі біля норок ховрашків і ями вириті лисицями при полюванні на гризунів заважали хліборобам. Аж при сталіну підключили школярів і критично зменшили поголів’я цих «меліораторів». Бездумне використання глибокої оранки, часто вздовж схилу, привело до вимивання родючого шару грунту  під час танення снігів та рясного літнього дощу. Зменшувало здатність грунту до відтворення вмісту гумусу і бездумне внесення в грунт амічної води при хрущові та брєжнєві. Амічна вода (по суті нашатирний спирт) дезінфікує грунт так, що гинуть всі грунтові бактерії і організми. І навіть внесення гною не компенсує ту шкоду гумусовому стану грунту.
Перехід за совєтської влади до колгоспної і радгоспної системи землекористування привів до збільшення земельних ділянок для обробітку. Привів до збільшення розмірів полів у сівозміні. Але на ділянках навіть в десять чи двадцять гектарів є місця що потребують різного підходу і різних машин для обробітку землі: десь треба і двох ярусна оранка, десь лише дискове лущення, а десь плоско різ чи глибоке рихлення без обороту пласта. Але в минулі часи ні колгоспи, ані тепер великі агрофірми не заморочуються такими тонкощами. Бо широкозахватна імпортна техніка не зможе працювати на маленьких ділянках.
Ці та інші фактори не дозволяють не те що наростити вміст гумусу, а й навіть зберегти те, що осталось від природи дикого (вільного тобто) степу. Це не пусті фантазії автора, а дані з багатьох підручників для агрономів та монографій. Може хто чув  про «поле без плуга». Це робота на землі дисками та плоско різами. Американці пішли далі і розробили технологію «ноу-тіл». Землю навіть не шкрябають. Бур’яни знищують гербіцидами.  Але за моїми спостереженнями ці технології в нас не кругом годяться.
Тож, як не крути, а на українській землі повинні хазяйнувати діти, внуки і правнуки тих, хто й раніше успішно хазяйнував на ній передостаннє тисячоліття. Є надія, що їхня генетична пам'ять від їх предків не дозволить їм хамськи нешанобливо поводитись із землею-годувальницею.