середа, 22 березня 2017 р.

ПРО КУХАРКУ І КЕРМО ДЕРЖАВИ

Написане ще за часів Януковича остається досі актуальним!?
Кухар і державний керманич. Сноби від політики часто протиставляють ці дві іпостасі як щось вже таке різне. І не просто як різні види діяльності, а як не співрозмірні величини – як щось нікчемне і щось величне. Хоча все ж багато хто говорить про політичну діяльність як про політичну кухню. Отож спробуємо розглянути нікчемність і величність в цьому розрізі.

Коли я говоритиму про роботу кухаря, то я матиму на увазі вмілого кухаря. Що годить може й не всім, але багато дякують йому за смачну їжу. А не якусь, для прикладу, домохазяйку, що її страви не хоче їсти ніхто окрім неї. Коли така невміючка живе одна, то це її власна біда. А коли в неї  є сім’я, то невдоволення її «вмінням» буде закономірно очікуваним. 
Кухарю ж закладу громадського харчування не вгодити відвідувачу несмачною їжею вже ніяк неможна. Бо тут можуть бути і скарги до адміністрації закладу, і відтік відвідувачів, а особливо нестримані можуть натовкти пику. 
Які ж особливості роботи кухаря? - Що для кухаря, який готує їжу на продаж, що для кухаря, який готує для власної родини, ці особливості в принципі одні й ті самі. Це, перш за все, – робота  за регламентом. По закону, так би мовити. Цей свій регламент кухарі називають рецептами. 
Рецепти приготування різних страв розроблялися інколи з давніх часів. І частина їх пройшла випробування милістю чи гнівом давнього правителя, для якого той кухар готовив страви. Кухарській майстерності треба було вчитись із малих літ, починаючи чисткою котлів і миттям горшків на кухні. Але без певних здібностей можна було так і остатися в підсобниках.
Домашні кухарки теж не за день навчилися вміло куховарити. Допомагаючи на кухні мамі чи бабусі, дівчина переймала досвід поколінь, іноді навіть не усвідомлюючи цінність такого досвіду. Зараз, маючи під рукою інет, ніби легше. Але це лише на перший погляд. Бо практичні навички і розуміння суті процесу не завжди вдається вхопити навіть переглядаючи відео. Тут вже так: якщо в тобі є генетична пам'ять доброго кухаря, то ти здатний чомусь навчитись і самостійно. 
Кухарська справа – ніби схожа на алхімію, схожа на чудодію. Там потрібні хоча б елементарні знання про речовини і процеси. Кухарка знає, як працює плита, міксер, духовка, м’ясорубка. І звичайно ж знає елементи техніки безпеки при роботі з цими приладами, неважливо – чи  професійними, чи побутовими. Тобто тупій от природи людині ця діяльність непідсилу. 
Кухар звичайно ж може змінювати рецепти шукаючи нових відтінків смаку. Він навіть може творити нові, оригінальні страви. Але це все йде через тривалий і наполегливий пошук. І все він пробує насмак. Тобто чинить згідно із золотого правила кухарської етики: завжди готуй їжу ще краще як для себе.
Дуже важлива для кухаря така риса як … І тут я розгубився. Бо найбільше підходить сюди російське слово «чистоплотність». В ось якому розумінні:  Чистоплотный — I( прилагательное) 1. Любящий чистоту, содержащий себя в чистоте; опрятный. 2. (в переносном смысле) Чистый в нравственном отношении; честный, целомудренный. II (прилагательное в разговорной речи). Не использующий недостойных средств для достижения цели; порядочный. 
Толковый словарь Ефремовой. Т … 
Українці теж використовують це слово, але як суржик. А переклад українською мене не зовсім задовольняє, бо: згідно російсько-українського словника  (укладачі Ганич і Олійник) «чистоплотный» це – охайний, чепурний. Але там нема другого, не менш важливого значення цього слова: порядність, совісність, моральність. Але самої чистоплотності мало. Кухар повинен бути акуратним. Акуратний – це (по латині accuratus – ретельний, точний) людина, яка дотримується порядку у всьому. Якщо сюди додати, обов’язковий для кухаря-професіонала, медогляд на відсутність заразних хвороб, то, як бачите, бути чудовим кухарем не так вже й просто.
Ви можете мені не повірити про такі суворі вимоги до кухарства. Але згадайте: це – люди, які нас годують. І від успіху чи не успіху їх діяльності залежить наше здоров’я або навіть наша безпека.
Хотів був перейти до опису достоїнств верховодів політичної кухні – керманичів держави. Але зникло натхнення. Та й що про цих ідіотів і падлюк писати, коли від їх політичного варива у народу печія, блювота і понос. І годують нас лише своїми обіцянками, аж поки не влізуть до комори з національним продуктом. А тоді: бачили очі, за кого голосували. Ну то й їжте, хоч повилазьте.


Немає коментарів:

Дописати коментар